Експеримент під назвою Життя

Все відносно… Особливо наші думки… Перечитала передостанній пост… Погоджуюсь, в принципі, але зараз зовсім інші думки. Головне - розставити акценти і поставити мету. А якщо мета - реалізація себе, то все інше бачиться в іншому світлі. По-перше - ніяких сподівань і мрій. Все йде так, як має бути. По-друге - ніяких надій і пов”язаних з цим думок. Діяти. Тут і зараз. В цей момент. Відстежувати свою реакцію на те, що відбувається і не виносити судження.

Міжстатеві відносини - це мобуть один з найскладніших аспектів людського життя, створених Богом. Їх не можна за своєю складністю порівняти ні з чим.

Коли найменший негаразд здається чимось величезним, ледь не крахом А почуття образи - ледь не домінантним в житті. Чому? Господи, я ж розумна людина!!! Я розумію що це неправильно!!! Та нічого не можу з собою зробити!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Можливо, я щось роблю неправильно та багато хочу? Я просто хочу розуміти та щоб мене розуміли. Ні, не так, я хочу, щоб мене намагались зрозуміти. Зрозуміти мої пріоритети, та те, чого я прагну. Зрозуміти когось повністю неможливо, це вічний процес. Вічна містерія. Містерія вибору та жертовності. Жертовності з двох сторін, а не з однієї.

Господи, я справді забагато хочу.

Я розумію, що всі ми різні, іноді навіть дуже.Та ми можемо прагнути до взаєморозуміння. Можемо, можливо, навіть хочемо цього. Але чи робимо щось для цього?

Вчора ввечорі до болю захотілось зробити намаз. Отак от просто взяти та зробити, та, нажаль, забула який ракят за яким слідує. А грішити, навіть не будучи мусульманкою, та поважаючи іслам я не хочу.

 Можливо в тому винні притчі та казки дервішів, яких начиталась до повного просвітлення свідомості. І в результаті хотілось хоч щось зробити. А може просто скучила за звичним для мене середовищем. І як та річка з притчі, втрачаю свою форму, вважаючи що вона і є моєю сутністю.

Просто відчуваю що скочуюсь, втрачаю той свій рівень. Набуваю нового, це безперечно. Але будь-які зміни - це дискомфорт, а людина за своєю природою намагається уникати цього стану.

Отож і сходжу потихеньку з глузду. Хоча давно вже там…  

Хочу на  море!!! На озеро, в ліс, в гори… Господи, куди-небудь, аби відпочити і мені там було б добре.

Скоро загнусь… І взагалі…

Статичним може бути тільки Бог. Це я запам”ятала ще з пар канонічного богослов”я. Все інше - Його творіння, і, маючи тварну природу, змінюється. Як же важко, в силу своєї тварності, сприймати ці зміни. Що б там не казали, що далі буде добре, далі все буде інакше.

Просто не так. Я ще не знаю як, але не гірше і не краще. Це моє життя і воно буде таким, яким воно є.

Це новий рівень - розвиток чи деградація - невідомо. Це як стоїш над прірвою, вітер забиває подих, ти не бачиш нічого, крім туману. Що за тим туманом - хто його знає? Може гостре каміння, а може тихе і спокійне озеро. І поки ти туди не стрибнеш - не дізнаєшся. Все залежить тільки від тебе. Можна повернути назад, але чи варто було видиратись так високо, щоб потім знову спускатись? Та і вдихнувши вітер верховини повертатись назад ой як не хочеться!